Стати письменником. Розділ 2: Письменники – хто вони?

«Becoming a Writer» by Dorothea Brande, «What Writers Are Like»

Вівторок, 26 серпня, 2014
Автор: Olena Rosul

Розглянувши чотири перепони, що постають перед молодими авторами, пані Доротея Бранд переходить до перших кроків по їх подоланню, починаючи з питання: “Як стати письменником?” (і що це взагалі значить).

Розвиток письменницького темпераменту

Перш за все, каже пані Доротея, щоб стати письменником, треба розвити у себе письменницький характер. Однак під цим не варто розуміти богемність, мінливість настрою, примхливість, попрання всіх можливих моральних устоїв та інші “характерні риси” письменників та інших творців, які приписує їм людський поголос.

Навпаки, як каже пані Бранд, такого типу “артистичність” – то ознака, що темперамент творця пішов у рознос, і з тим треба щось робити.

Тож молодий письменник не має лякатися, чуючи про розвиток письменницького темпераменту, бо нічого негативного це сполучення насправді в собі не несе.

Справжні та несправжні митці

Оскільки мало хто може безпосередньо спостерігати за митцями (наприклад, живучи з ними) та розуміти їх спосіб життя (який може відрізнятися від життя звичайної робочої людини), то зі сторони їх поведінка справді може видатися чудернацькою. Саме тому щодо характеру митців існують упередження, що вони – дивна суміш пустоголової дитини, стражденного мученика та денді.

І хоча це упередження є хибним, воно, все ж, несе у собі і крихту правди, а саме: талановиті письменники до кінця життя зберігають дитячу свіжість вражень, здатні бачити новизну у знайомих сценах та характерах, зачаровуватися навколишніми явищами, наче вони зійшли нам просто з небес.

Ці риси є життєво важливими для таланту письменника.

Дві персоналії письменника

Але у письменника має бути і інша персоналія: дорослий, який розбирається у речах, стриманий та справедливий. Він – скоріше майстровий, робітник та критик, а не митець. Щоб створити витвір мистецтва, ця сторона письменника має працювати пліч-о-пліч з “дитячою” персоналією.

Важливо, щоб жодна з них не брала гору над іншою, щоб вони перебували у гармонії одна з одною. І перший крок до цього – розділити їх та тренувати окремо.

Непсихопатичне роздвоєння особистості

Наведений у підзаголовку термін у більшості з нас асоціюється з психічною хворобою. Однак якщо говорити про письменників, то вони якраз і мають певну міру “роздвоєності”, але не у хворобливому сенсі. Так, у своїх щоденниках талановиті письменники часто признаються, що вони є одразу двома людьми: повсякденним роботягою, який ходить по землі, та генієм, який літає. Поняття “іншого Я” існує, мабуть, відтоді, як митці стали задумуватися, як взагалі відбувається процес творення.

Повсякденні приклади роздвоєння особистості

Ми всі з ними стикалися: коли у критичну мить діяли рішуче і точно, як, можливо, не властиво нам у звичайних обставинах; коли у момент повного виснаження у нас відкривалося “друге дихання”, ніби інша людина вступила у дію замість нас; коли розгадка чи рішення приходили уві сні, і начебто нізвідки.

У ці моменти наше свідоме і підсвідоме об’єднуються і діють злагоджено, підсилюючи та доповнюючи одне одного. Це і є проявом гармонічного письменницького темпераменту.

Талант, крім того, як зауважує пані Доротея, – це здатність повсякденно (або доволі часто, або вельми успішно) діяти не так, як інші. А саме: не тільки брати участь у якійсь події, а і створювати її, залишаючи її опис на полотні, папері чи у камені.

І всі, хто серйозно хоче писати, мабуть, здогадувалися про все це. Любов до книг, схильність до фантазування, раннє розуміння, що фразою можна володіти – це все вказівки, що вступити у професію письменства не так вже й важко.

Болото відчаю

Але коли доходить до справи, автор-початківець стикається з найрізноманітнішими труднощами.

Виявляється, що письмо – це не необтяжливе фантазування, а серйозна робота по перетворенню мрії у реальність; не пасивне слідування за чиєюсь історією, але створення та доведення до кінця власної; не написання кількох бездоганних сторінок, а створення параграфу за параграфом, які будуть оцінюватися з точки зору стилю, змісту та ефективності.

Початківець також занепокоєний тисячєю інших речей: що він занадто незрілий, щоб писати; що всі його розповіді будуть схожими одна на одну; що у нього закінчаться ідеї; що він не має такого почуття гумору, як у он того письменника, і такої оригінальності, як у іншого, і так далі. Або, прочитавши твір справжнього генія, він впадає у відчай від різниці між ним та своїми власними невмілими потугами.

Кожен письменник, як зауважує пані Доротея, проходить крізь стадію відчаю. Для когось вона закінчується покиданням всіх надій на письменство, хтось інший знаходить у собі сили дістатися до іншого берега цього болота. Хтось шукає підтримку у класах для письма та підручниках.

Однак дуже часто вони не можуть знайти причину своїх тривог, або ідентифікують її невірно. Вони звертаються до технічних аспектів (“Я не вмію писати діалоги”, “Мені не даються характери”), хоча проблема, як уже зазначалося, лежить у творчій стороні особистості.

І пані Доротея запевняє, що навчити обидві сторони (творчу та ремісницьку) працювати у гармонії, щоб досягти найкращого результату, можливо. Але для цього потрібно розглядати їх саме як дві окремі особистості, а не одну.


Теги: , , , , ,


Leave a Reply

Архів дописів

Грудень 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Гру    
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31