Перші враження про Америку

п`ятниця, 24 липня, 2009

Калюжка біля Сан-Франциско

Місце дії: Америка, Нью-Йорк, аеропорт імені Джона Ф. Кеннеді. Я вперше ступаю на “землю обітовану” (для багатьох моїх знайомих) і спішу поділитися враженнями.

Ну і? Театр починається з вішалки, а Америка – з аеропорту. John F. Kennedy Airport – це, звісно, не крихітний Бориспіль, але після баченого голандського Схіпхолу особливо не вражає.
Гм. Офіцер паспорного контролю прийняв наші документи руками, вдягненими у сині гумові рукавички (привіт, “Світлячок”). У сусідніх кабінках нічого подібного я не помітила, тож задумалась: чи це ми “фейсами не вийшли”, чи то офіцер попався такий бридливий.
Ну і типажі! Я розумію, що в аеропорту більше прибульців, ніж аборигенів, але очевидно належний до персоналу аеропорту персонаж примусив мене протерти очі та подивитися вдруге, чи мені не привиділося.
Нема слів! Жити у країні, де всі розмовляють англійською – жахливо. Виявилося, що цю мову я добре переношу лише у невеликих дозах (у фільмах, наприклад), а чути, як люди нею ЖИВУТЬ, викликає у мене ідіосинкразію.
Ого! Виявляється, перше враження не завжди правильне. Я сповнилася повагою до аеропорту, у якому від терміналу до терміналу треба їхати електричкою.
Яка краса! Два роки на батьківщині начисто стерли мої спогади про закордонну чистоту. Але Америка їх швидко поновила.
Вау, я прибула у цивілізацію. “Сервіс для людей” теж якось був вивітрився з пам”яті, але ось він – просто перед очима.

Реклама теж може бути мистецтвом, якщо за неї беруться професіонали – це я подивилася трохи TV у готелі. Я буду за нею сумувати, чесно (вдома у нас телевізора нема і не буде).
Фантазія “зелених” вражає. У JFK Airport є коридор, де стіни не тільки пописані фізичними та хімічними формулами, а на них ще й встановлені екрани, де ці формули плавають у оточенні тривимірних моделей різноманітних молекул. Слоган усього цього – More energy, fewer emissions. With technology we can do both.
Загалом враження: Ну, можна жити…

N. Хіба так можна жити??? Це вже не перші враження, і не від Нью-Йорку, а від передмістя Сан-Франциско, та тим не менш. З вікна електрички хвалена одноповерхова Америка виглядає (принаймні, у цій місцині) як дешева голівудська декорація для фільму про Радянський Союз: одноманітно, блякло та обшарпано.

І нарешті, N+1. Не знаю, як на капітолійських або голівудських зіркових горбах, а у метро люди такі ж, як у нас, тільки чорношкірих більше. Але якби всі мовчали, то різниці не було б жодної. Чого, власне, і слід було очікувати.