Rosetta, або Про визначні зустрічі
Ви, мабуть, знаєте або хоча б чули краєм вуха про місію Rosetta: після 10 років польоту космічний апарат зустрівся з кометою Чурюмова-Герасименко та скинув на неї спускний апарат “Філе”, який залишиться на кометі для її дослідження. Відбулося це минулого місяця.
Не скажу, щоб я сама особливо слідкувала за подіями, але вражаюча тіснота нашого світу несподіваним чином зв’язала мене з цією вражаючою подією.
Ось як це відбулося.
На одному з форумів, де я зависаю уже років з десять, виклали відео-інтерв’ю з Климом Івановичем Чурюмовим — відкривачем тої самої комети. Ось воно, це відео:
Одна з фотографій, які там показані, нагадали мені, що я пана Чурюмова, хоч і зовсім по дотичній, але знаю.
Справа у тому, що одна з його аспіранток була моєю сусідкою по кімнаті в гуртожитку, у часи мого аспірантування. І всі ми, як виявилися, мали спільне захоплення — фантастику. Як результат, одного весняного дня у далекому 2005 році ми всі разом пішли на фантастичний конвент “Портал” у Києві.
На жаль, тоді я ще фотографією не захоплювалась, тому своїх фоток у мене немає, а чужі викладати я не хочу. Але ось тут ви можете побачити одну з них: де пан Чурюмов разом із паном Шеклі.
Так, саме з тим Робертом Шеклі — відомим американським фантастом, класиком, можна сказати, учасником “золотого віку” фантастики.
На жаль, фотографія де у чому історично-сумна. Адже саме на цій конференції здоров’я пана Шеклі дало збій, аж до того, що він мав лягти на операцію у одну з київських лікарень. Оскільки з його страховкою виявилися якісь нелади, а лікування коштувало дорого, то був організований збір коштів, у тому числі серед фанатів пана Шеклі.
Кажуть, що немалу суму пожертвував і присутній на тому ж конвенті Сергій Лук’яненко. Якому за це можна деякою мірою пробачити його патякання про те, що йому, падлі, бачте, не сподобалася антиросійськість Майдану (2004).
Втім, українська аудиторія йому тут же помстилася, в лоб спитавши, а чому фільм “Нічна варта” вийшов таким лайном? Бачили б ви його пику у той момент!
Ви спитаєте, у чому ці зустрічі визначні? Та нічим (що я Розетті, і що мені Розетта?), але треба ж було придумати якийсь гучний заголовок.
Втім, цікаво було знайти підтвердження принципу 6 ручкань — що світ насправді ДУЖЕ тісний — признаюсь, досі я не була певна у його роботі.
P.S. До речі, там ще був і пан Анджей Сапковський — здається, якраз по закінченню “Відьмака” та у процесі написання наступної саги.