Історія про ніщо

Вівторок, 27 травня, 2014
Автор: Olena Rosul

Уявіть, що з вами нічого не відбувається.

Нічого — то поняття широке. Зазвичай воно означає «нічого суттєвого», нічого такого, що ми називаємо подіями. Бо навіть коли дійсно навколо нас нічого не трапляється, ми ж продовжуємо дихати, кліпати очима, у нас б’ється серце та зовсім непомітно для нас наповнюється сечовий міхур.

Я вже мовчу про мікроскопічні події, які протікають у наших органах: печінці, нирках, мозку.

А клітини! То ж безупинні фабрики хімічних подій, де щомиті (а мить – то навіть не секунда, а зовсім мізерна дещиця часу) щось та відбувається.

А молекули? Атоми. Кварки. Гм… що там далі? Поля?

Світ не зупиняється. У ньому ніколи не відбувається така подія як «не відбувається нічого». От такий у нас світ.

Проте уявимо на хвилину, що одного разу дійсно нічого не відбулося. Зовсім нічого.

Ну хоч на той квант (по міркам Всесвіту) часу, коли зі 100% ймовірністю (наскільки 100% ймовірність можлива у стохастичних процесах) щось та мало б статися: чи то рух, чи то зіткнення, чи то зміна величини, чи то ядерна або хімічна реакція.

А воно взяло, і не відбулося. Нічогісінько.

Що б ми тоді мали?

А парадокс у тому, що саме у цю мить, коли у світі нічого не відбулося, у ньому ж одночасно сталася найважливіша і найзначуща для цього світу подія.

Адже наш світ не призначений для різких довгих зупинок, причому ні з матеріальної, ні з духовної точки зору.

З матеріальної — у мікросвіті повно стохастичних процесів, які не припиняються, навіть коли ніяких макроподій не відбувається. Може, колись дуже не скоро, наш Всесвіт і завмре, розтринькавши всю свою, в тому числі і мікро-енергію, але трапиться то не миттєво. Раптова зупинка у «проект» не закладена.

З духовної — у Бога для нашого світу є певний план, і ніде не сказано, що у нього входять несподівані паузи. Ні, всемогутній Бог може, звісно, по своєму велінню його зупинити, але то буде чудо — тобто, за визначенням, надзвичайна, величезного значення подія.

От тільки, що парадоксально, ми її у будь-якому випадку не помітимо. Зовсім.

Бо якщо наші думки та загалом свідомість є матеріальним, і тільки матеріальних явищем, то коли світ зупиниться, ми і самі зупинимось разом зі ним. Ми не помітимо паузи у світі, і продовжимо наше існування відразу, як Всесвіт запуститься знову (якщо запуститься).

У випадку, якщо у нас є ще й духовна, надматеріальна компонента, то  ми теж не помітимо нічого, якщо зупинка буде досить короткою.

Якщо ж світ таки остаточно «зійде з рейок», то…

Що ж тоді буде?

Ми перестанемо рухатися, дихати і навіть старіти на молекулярному рівні, але продовжимо думати і сприймати навколишній світ.

Чи ні? Адже ми сприймаємо оточуюче середовище через світло, звук, тепло — тобто через коливання атомів-молекул та електромагнітних хвиль. А потім сигнали від наших органів чуття ідуть до мозку електричними та хімічними імпульсами.

Але ж, за умовою, ВСІ процеси в світі зупинилися.

Тобто зовнішні сигнали до нашого тіла не доходитимуть.

А що станеться з нашою здатністю мислити?

У Стівена Кінга є фантастичне оповідання «Довгий джонт» (The Jaunt) про те, як мозок залишався «ввімкненим» вічно (або надзвичайно довго) у той час, коли тіло майже миттєво телепортувалося у іншу точку простору.

Там автор стверджував, що свідомість, залишена наодинці з собою, пожиратиме сама себе, від чого людина, повернувшись у своє тіло, зійде з розуму або навіть помре.

Цікава теорія, але давайте розглянемо її глибше.

Наша пам’ять — це набір синаптичних зв’язків, утворених нейронами. Якщо світ зупиниться, будь-яка зміна цих зв’язків стане неможливою. Це означає, що після повторного запуску наша свідомість має одномоментно повернутися у мозок, такий же самий, як і у момент зупинки, де немає жодного сліду думок, які існували у свідомості під час «паузи».

Тобто у людини або відразу ж наступить повна амнезія (щодо подій у «паузі»), або ж, якщо духовна свідомість має «зворотній вплив» на мозок, то думки і спогади з періоду зупинки спробують швиденько записатися у мозок, створивши нові синаптичні зв’язки.

Чи можливо це? Якщо і можливо, то вічність (як у Кінга) в нашу голову точно не влізе – тут він правий. Та і спроба миттєво запхати у нас більш-менш значну кількість інформації скоріше за все перетворить наш мозок у розсипчаcту кашу.

Однак я сумніваюся, що події розвиватимуться саме так, і ось чому.

Люди на сьогодні знають про мозок не так щоб і багато. Ну, грубо там електродом потикати та реакцію побачити — так, але вища нервова діяльність поки що залишається скоріше таємницею.

Однак відомо, що при певних ушкодженнях мозку можлива втрата пам’яті. Це означає або що пам’ять — це чисто матеріальна функція мозку, або, якщо спогади зберігаються у нематеріальній свідомості, то та свідомість втрачає «канал передачі» до мозку.

При цьому мозок — досить-таки пластична штука: при пошкодженні чи втраті ділянок, які відповідають, наприклад, за слух, функції втраченої частини беруть на себе інші частини — і здатність людини сприймати звуки до деякої міри відновлюється.

Однак з пам’яттю, це, схоже, не працює, і нематеріальна свідомість (якщо існує) зворотного впливу на мозок немає.

Інакше кажучи, доки ми маємо справу з виключно матеріальним світом, його зупинки ми навіть не помітимо, бо завмремо разом з ним.

До речі, з цього випливає цікавий висновок, що такі збої у роботі нашого Всесвіту можуть траплятися скільки захочуть раз — хоч із періодичністю в 3.854 секунди, а ми про це і не знатимемо — от облом.

Якщо ж ми маємо ще і духовну компоненту свідомості, то після повернення у нормальний, матеріальний режим, ми все одно все забудемо, що б там не думали чи відчували під час зупинки.

Що ж стосується «сходження з розуму», то давайте не забувати, що за планом творця наших душ вони у нас вічні — а значить, і «потужностей» для існування необмежено довго, а значить, і сприйняття необмеженої кількості інформації, у них вистачає.

Тобто, як бачимо, висновки невтішні. Навіть якщо Всесвіт колись і надумає зупинити свій постійний рух, ми приречені таку цікаву і неймовірну подію пропустити.

Точніше, не помітити або повністю забути. Шкода, чи не так?


Теги: ,


1 коментар to “Історія про ніщо”

  1. Орекуші

    Еге!..

    Отому в Україні і є заспокійлива приповідка на різні випадки життя:

    “[Нічого:] якось-то воно буде!”

    Її спокій пояснює і обгрунтовує продовження:

    “Бо ще не було так, щоб ніяк не було”))).

    Це якраз з приводу гіпотетичної миті, коли б “взагалі нічого не відбулося”.

    #41535

Leave a Reply

Архів дописів

Жовтень 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Гру    
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031